грізний погляд

1) відразливий, огидний; непривабливий

2) грізний, загрозливий; загрожуючий; жахливий

* * *

1) відразливий, непривабливий; недоброзичливий, непривітний; грізний ( про погляд)

2) загрозливий, грізний

1. n

1) бродяжництво; блукання, бурлакування; мандрування

2) стрільба з лука по довільній цілі

2. adj

1) бродячий, мандрівний, кочовий, кочівницький

2) блукаючий (про погляд тощо)

* * *

1) бродяжництво, мандри, мандрівка

2) стрільба з лука по довільній цілі

1) бродячий, кочовий

2) блукаючий ( про погляд)

ДОГМАТИЗМ - методологічна позиція (спосіб мислення і відповідний спосіб дій) суб'єкта, який послідовно дотримується в пізнанні, переконаннях та способі життя застарілих поглядів (ідей, теорій, норм та правил), незважаючи на зміну ситуації, нові умови буття чи критику своєї позиції (як вияву консерватизму, шаблонності мислення). Вразливість позиції Д. полягає в її неефективності, невиправданості, недоцільності при зміні (іноді багаторазовій) життєвих ситуацій, коли дотримання старих поглядів заважає вирішувати нагальні теоретичні і практичні проблеми. В історії філософії термін "Д." мав різний смисл В. античній філософії скептики (Піррон, Зенон) називали догматиками тих, хто вважав можливими достовірні, незаперечні висловлювання про речі. Фр. Бекон протиставляв емпіризм і Д., розуміючи під останнім спекулятивно-умоглядний, авторитарно-схоластичний спосіб мислення, який нехтує досвідом і створює псевдонаукові, апологетичні щодо церковних авторитетів системи. Кант під Д. розумів спосіб філософування, який, спираючись на певні поняття, ідеї і категорії, приймав їх як щось безсумнівне, "само собою зрозуміле", без спроби критичного аналізу походження, правомірності і обґрунтованості цих понять та ідей. Гегель під Д. розумів метод мислення "розсудкової метафізики", яка дотримується однобічних розсудкових визначень, розглядаючи їх "непорушними і істинними в їхній відокремленості". В XX ст. термін "Д." набув негативного сенсу, стосуючись не лише оцінки методологічних орієнтацій суб'єкта, а й його політичної, ідеологічної, економічної, соціокультурної діяльності, коли людина діє лише відповідно до звичних, фетишизованих програм, а результати своєї діяльності ставить поза будь-яким сумнівом, абсолютизуючи їх цінність. Поняття Д. визначає стан духовного життя в т. зв. "традиційних суспільствах" чи ідеологічні процеси в тоталітарних державах сучасності. Д. характеризує також ідейні течії традиціоналізму та консерватизму. В умовах сучасного плюралістичного світу, з його тенденцією до постійних інновацій та модернізацією форм життя й культури, домінування Д. в інтелектуальному житті суспільства веде до його консервації і стагнації, блокує можливості соціального розвитку В. одночас реальною є небезпека звинувачення в Д. будь-якої тенденції зберегти стабільність певних культурних цінностей, традицій поведінки і мислення тощо. Д. протистоїть критицизму і скептицизму, які є цінними і необхідними формами духовного життя, але беззастережне поширення яких є такою ж загрозою для культури, як і панування необмеженого або фанатичного Д.

1) відразливий, непривабливий; недоброзичливий, непривітний; грізний ( про погляд)

2) загрозливий, грізний

1) непостійний, несталий, (невсегдашний) незавсідній, неповсякчасний; (изменчивый) перемінний, змінний, мінливий, (нестойкий) хитливий, хиткий, нетвердий; (неровный) нерівний, (диал.) перепадистий, (неверный) зрадливий; срв. Легкомысленный. [Людська доля - непостійна, людське щастя - зрадливе (Крим.). Людина несталих поглядів, несталої вдачі (Київ). Нічого не вартий, хисткий та мінливий лібералізм (Грінч.). Вони мінливі в своїх поглядах, хитливі в пересвідченнях (Грінч.). Нерівна температура (Київ). Перепадиста зима: то сніг, то дощ (Сл. Гр.). Зрадлива дружина (Полт.)]. Быть -ным в любви - бути непостійним у коханні (зрадливим коханцем);

2) рухомий, переставний, пересувний, переїзний; срв. Передвижной;

3) несталий, непостійний, неперіодичний, (не ограниченный сроком) неречінцевий, необмежений речінцем, (книжн.) нетерміновий, нетермінований, не обмежений терміном (термінами), не на певний термін, не до певного терміну. -ный выход издания - несталий (неперіодичний) вихід видання. -ный взнос - непостійна вкладка, неречінцевий (нетерміновий) внесок;

4) мандрівний, кочовий, кочівний, роз'їзний. [Мандрівне життя (Лубенщ.)];

5) (суетливый) метушливий, (разбросанный) розкиданий; срв. Рассеянный 3. -ная жизнь - метушливе життя.

* * *

1) льодовий (диал. ледовий), крижаний, льодяний. [І від сліз тих гарячих розтане та кора льодовая міцна (Л. Укр.). Замерз зелений Сян, і по блискучім ледовім помості гладкий протерли шлях мужицькі сани (Франко). Крижаний будинок північної чарівниці (Васильч.)]. -ной дождь - льодяний дощ, залізний дощ. -ной каток - ковзалка, (с)кобзалка. [Нема хлопців удома, на скобзалку побігли (Звин.)]. -ная гора - крижана (льодова) гора. -ная горка - спускалка. [Вже хлопці всі давно на спускалках (Грінч.)]. -ная глыба - льодяна (льодова) брила, брила криги. -ная вода - крижана (льодова) вода, вода з кригою. -ная сосулька - мерзляк, висуля, висулька, бурулька. [Мерзляки понависали на стрісі (Хорольщ.)];

2) (холодный) льодовий, крижаний, льодяний. -ная душа, -ной тон, взгляд - льодова (крижана) душа, душа-крига льодовий (крижаний) тон (погляд). [Льодовим тоном промовила (Н.-Лев.)]. -ное серце, спокойствие - льодове (крижане) серце, льодовий (крижаний) спокій (-кою). Женщина с -ным темпераментом - жінка льодового темпераменту (льодової вдачі), льодова жінка. [Усі англичанки страх які льодові (М. Вовч.)].

* * *

1) неви́значений, невира́зний, нея́сни́й

2) неува́жний; відсу́тній ( про погляд)

СПІЛКУВАННЯ - тип відносин, що характеризується ставленням партнерів один до одного як до істот, наділених ознаками суб'єктивності. Оскільки презумпція такого ставлення не обмежена рамками людського світу, учасниками С. здатні поставати як люди, так і інші живі істоти; ми також спілкуємося зі світом загалом, текстами і цінностями культури тощо. Водночас не всі міжлюдські стосунки можна визначити як С., а тільки такі, що ґрунтуються на взаємному визнанні суб'єктивності і, отже, певною мірою набувають характеру самоцілі, формують внутрішню духовну спільність учасників. У перспективі такої спільності здобувають конкретний ціннісний смисл ті процеси обміну діяльністю, її продуктами, інформацією, досвідом, вміннями тощо, котрі складають реальний зміст С. за тих або тих умов. В історії філософії осягнення суті С. йшло поряд із висвітленням природи людської особистості. Так, відоме визначення Аристотелем людини як істоти політичної супроводжується акцентуванням політичного аспекту С. і визнанням політики найдовершенішою формою С. як такого З. агалом концепція С. в античному світі налаштовує особу на відкрите громадське співіснування, принциповими моментами якого постають як дружба, так і розбрат, війна. Тема вимушеного С., що долає, але й приховує в собі стан граничного розбрату, знаходить розвиток у соціальній філософії Нового часу З. окрема, Гоббс доводить, що неминучим наслідком реалізації природних схильностей людини виявляється "війна всіх проти всіх", котра спонукає до утворення держави як гаранта регульованих і безпечних стосунків між людьми на правовій основі. Типологічно близькі підходи до висвітлення С. в основному розвивають й інші мислителі XVII - XVIII ст., від Греція до Канта, що, зрештою, відбиває процес становлення новочасного індивідуалізму й соціального атомізму. Натомість релігійний світогляд, вимагаючи від людини внутрішньої зверненості до Бога, постійно інспірує й підтримує в європейській культурі орієнтацію на душевно-духовні смислотворчі чинники С. і позитивний досвід буття з Іншими і заради Інших. Світське філософське осмислення С. з Іншими як внутрішньої інтенції людського буття репрезентують в думці XVII - XIX ст. Гемстергойс, Шляєрмахер, Фоєрбах. С. в його позитивному значенні - одна з основних категорій філософсько-антропологічного вчення молодого Маркса; згодом людинотворчу роль "форм спілкування" Маркс передоручає більш об'єктивованим "суспільним відносинам". Погляд на С. в усьому різноманітті його аспектів як на вирішальну сферу формування людської особистості знайшов відображення в філософії XX ст. Передусім тут слід назвати філософію діалогу Ебнера, Розенцвайга і, особливо, Бубера; згідно з Бубером, діалогічне відношення "Я - Ти" (що протистоїть відношенню "Я - Воно") цілісно визначає як саме людське "Я", так і весь спектр його стосунків зі світом. Визначальна роль С. наголошується й низкою філософів екзистенційного й персоналістичиого напряму, зокрема Марселем, Ясперсом, Муньє, Больновим. Вагомий внесок у висвітлення цієї ролі С. роблять представники рос. гуманістики XX ст. - Бахтин, Ухтомський, Батищев, Каган та ін. Серед новітніх філософських течій найбільш істотними в цьому відношенні є комунікативна етика Апеля, Габермаса та ін., "філософія свідоцтва" Левінаса тощо. За конкретним змістом С. поділяють на матеріальне й духовне, хоча певний елемент духовності властивий йому неодмінно. Так само будь-якому С. притаманний символічний аспект, виражений у різний спосіб і різною мірою. Розрізняють знакове і предметне, вербальне і невербальне С. С. здійснюється як за допомогою зовнішніх образів або внутрішнього впливу (сугестія), так і шляхом безпосереднього дотику у спектрі від насильства до ласки. Відсутність або послаблення настанови на вербальне, знакове, екзистенційне вираження розкриває обрій мовчання як істотної форми С. (Бубер) або як життєвого символу його духовно-смислових основ (розуміння "без слів", "мовчазне єднання" тощо). Реалізуючи сутнісні виміри діалогу і комунікації, С. загалом не тотожне жодному з цих своїх моментів. Можливе як С., що не є діалогом або комунікацією, так і діалогічні або комунікативні процеси, які не являють собою справжнього С. Вільне діяльне людське С., зорієнтоване на реалізацію певних смисложиттєвих цінностей, - осердя культури як особливого типу реальності; відповідно кризи культури значною мірою є кризами С. Зокрема, сучасна людина стикається з відчуженням у галузі С., втратою його ціннісно-смислового потенціалу, який є необхідною умовою взаєморозуміння З. датність до автентичного С. розхитується сучасними маніпуляційними технологіями, а також поширенням субститутів С., зокрема внаслідок комп'ютеризації. Тим часом поза повноцінним С. неможливими є людська творчість, самореалізація особистості, інноваційний розвиток суспільства. Своєрідним "акумулятором" творчих потенцій С. постає, зокрема, мистецтво. Екзистенційні й моральнісні обриси С. визначаються проблематикою відкритості й замкненості, діалогічності, налаштованості на сприйняття іншого, толерантності, поваги, співчуття, любові та ін.